Щороку в третій четвер травня, цього року – це 16 травня, відзначається Всесвітній день вишиванки. Ідея святкування виникла в 2006 році в м. Чернівцях. Нині це неофіційне міжнародне свято, покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. Його відзначають не лише громадяни України, а й представники української діаспори та прихильники української культури по всьому світу.

У цей день кожен може долучитися до свята, одягнувши вишиванку на роботу, у школу тощо. Адже свято припадає на будній день. Навіть не обов’язково одягати вишиванку цього дня. Можна долучитися до свята і по іншому: розширити свої знання про українську вишиту сорочку, зрозуміти відмінність між автентичною вишиванкою та просто одягом, прикрашеним вишивкою, осягнути значення давніх оберегових символів, що їх вишивали на сорочках.

У Заповіднику зберігається понад сто традиційних вишитих сорочок Корсунщини. Майже всі вони жіночі. Чоловічий одяг не зберігався так дбайливо, як жіночий, а материна сорочка часто передавалася з покоління в покоління по жіночій лінії, ставала сімейною реліквією і сприймалася як оберіг.

Найдавніші сорочки нашої колекції датуються кінцем ХІХ століття, пошиті з конопляного, дуже рідко – із лляного полотна. На Корсунщині до 70-х років ХХ століття місцеві жінки шили та вишивали сорочки, використовуючи давній крій та материні й бабусині вишивки.

Серед сорочок є буденні та святкові. На деяких буденних сорочках – глибокий розріз пазухи, що іноді сягав мало не до пояса. Такі сорочки носили жінки, які мали немовлят. Завдяки великому розрізу зручно було годувати дитину. Буденні сорочки теж прикрашалися вишивкою, але не так яскраво та пишно, як святкові.

Майже на кожній сорочці – мережка. Сьогодні не кожен розуміє, що це означає. Дуже часто мережкою називають вузькі смуги кольорової вишивки хрестиком. Насправді мережка – давня ажурна вишивка, що виконувалася невибіленою ниткою винятково на тканинах полотняного переплетення, для якої необхідно було витягти певну кількість горизонтальних ниток, а вертикальні зібрати голкою в пучки й обметати. Найчастіше вузькими мережками прикрашали подоли жіночих, а також пазухи жіночих і чоловічих сорочок.

На небагатьох корсунських сорочках збереглися давні вишивальні техніки: лиштва (пряма гладь), вирізування, виколювання, заволікування, набирування. Більшість сорочок прикрашені так званою брокарівською червоно-чорною вишивкою хрестиком у вигляді квітково-рослинних мотивів: пишних квітів (найчастіше це троянди), букетів, гілочок. Вишивка хрестиком не є давньою та традиційною в Україні, бо з’явилася тут лише в середині ХІХ століття. Але навіть тоді, коли сорочки стали прикрашати лише вишивкою хрестиком, поділ жіночої сорочки хрестиком ніколи не вишивався. Це можна спостерігати і на корсунських сорочках. Якщо сорочка має вишивку на подолі, то це мережка  або ж вона виконана гладдю. Кожна вишивальниця знала: «Хрест на поділ класти не можна». Поклавши хрест на подолі, вишивальниця закривала цей своєрідний портал та шкодила тій жінці, яка носитиме сорочку. Народна уява ототожнювала сорочку як найближчий до тіла одяг, із магічною силою, яка впливала на людину, оберігала її. А довга жіноча сорочка через поділ «вбирала» від землі силу, здоров’я, родючість і передавала це власниці.

В історичному музеї Заповідника можна побачити з десяток місцевих жіночих сорочок, кожна з яких зберігає тепло невтомних жіночих рук і несе позитивну енергетику.

Запрошуємо всіх долучитися до Всесвітнього дня вишиванки.

Інформацію підготувала старший науковий співробітник Олена Райкова. Світлини Олега Теплицького.