Пам’яті Михайла Юліановича Брайчевського
6 вересня виповнюється 95 років від дня народження видатного українського вченого та громадсько-політичного діяча Михайла Брайчевського – доктора історичних наук, одного з провідних українських археологів у галузі ранньослов’янських культур І тис. н.е. та Русі, заслуженого діяча науки і техніки України, лауреата премії імені Михайла Грушевського, лауреата премії Фундації Омеляна й Тетяни Антоновичів, дійсного члена Української вільної академії наук (США), члена Українського історичного товариства (США), дійсного члена Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка (Львів).
Як зазначив в одній з публікацій директор «Центру археології Києва Інституту археології НАН України» Михайло Сагайдак: «Параметри постаті Михайла Брайчевського – людини великої культури і великих знань, сягають найвищої світової мірки. Археолог, етнолог, історик, русист, тонкий знавець візантійських джерел, як і інших гуманітарних проблем, починаючи від філософії і закінчуючи історією мови, він мав обдарування, що не вписувалось у рамки тільки науки. Проте найхарактернішою рисою цієї особистості була така, яка обходилась йому багатьма нещастями, а саме – рухатись завжди тільки своїм, чужим для інших шляхом».
У 1966 році Михайло Брайчевський написав працю «Приєднання чи воз’єднання? Критичні замітки з приводу однієї концепції», в якій аргументовано розкритикував міф про возз’єднання України з Росією у 1654 році. Праця була заборонена й поширювалась тільки в самвидаві. Друком вийшла у 1972 році в Канаді. Це стало приводом для репресій щодо автора. Михайла Брайчевського звільнили з Інституту археології АН УРСР, де він працював з 1946 року, заборонили друкувати його праці та робити посилання на вже опубліковані роботи. Лише в 1978 році він повернувся в Інститут археології, але нормально науковою діяльність зміг займатись лише зі здобуттям Україною незалежності. У 1992–1998 роках вчений працював у Національному університеті «Києво-Могилянська академія».
Михайло Брайчевський автор близько 500 наукових статей та 10 монографій, важливих розділів низки колективних фундаментальних праць.
Вчений проводив археологічні дослідження в Київській, Черкаській, Рівненській, Хмельницькій областях. Працював він і на Корсунщині. Очолювана ним Пороська археологічна експедиція Інституту археології АН УРСР досліджувала пам’ятки черняхівської культури біля с. Черепина та с. Завадівки. Про ці розкопки в одній із наукових статей вчений писав: «Чотири поселення пізньої черняхівської культури в с. Черепин (урочище Ставочок), очевидно, в сукупності становили одне велике поселення… Це велике поселення характеризується досить ясно вираженими слідами ремісничої діяльності. Розкопками виявлено велику двокамерну піч довжиною 2,6 м. Ця піч безперечно мала виробниче призначення. Такі ж печі зафіксовані ще в трьох місцях». У с. Завадівці Експедиція досліджувала могильник і три поселення. Під час розкопок на поселенні в урочищі Вовчому виявлені сліди ливарного виробництва, відкритий гончарний горн (піч для випалювання посуду).
Михайло Брайчевський – багатогранна особистість. Його громадсько-політична діяльність була помітною складовою політичної історії України. Відомий він і як поет і художник. Сонети, притчі, поеми (і серед них історична – «Григорій Сковорода») Михайла Юліановича були прихильно зустрінуті читачами. Ним створена галерея портретів діячів України-Руси, опублікованих 1999 року в книзі «Історичні портрети».
Помер учений 23 жовтня 2001 року, похований у м. Києві, на Байковому кладовищі.
Інформацію підготувала Лідія Овсієнко, заступник директора Заповідника з наукової роботи.