Корсунь-Шевченкiвський державний iсторико-культурний заповiдник

Кирило Григорович Стеценко

Народився 24 травня 1882 р. у родині маляра-самоука у селі Квітках Канівського повіту Київської губернії ( нині – Корсунь-Шевченківського району Черкаської області). У фондах Заповідника зберігаються дві квітчанські двосторонні ікони, написані на дереві. Автор – невідомий. Однак, зваживши на те, що у Квітках був лише один маляр, який писав ікони, то цілком ймовірно, що це роботи Григорія Михайловича Стеценка, батька Кирила Стеценка.

Але був час, коли всі в родині Стеценків сподівались, що Кирило успадкує малярську професію батька. Григорій Михайлович часто брав сина з собою на роботу. І тоді Кирило допомагав йому розтирати фарби, підмальовував портрети. У десятирічному віці (1892 рік) він намалював портрет батька. Було це так. Григорій Михайлович прийшов з роботи стомлений, сів край столу, задумався. Кирило взяв шматочок полотна, розвів фарби і зобразив батька. Донедавна цей портрет знаходився в експозиції меморіального музею К.Г. Стеценка, до якого був переданий племінницею Кирила Григоровича Антоніною Пилипівною Караван у 1970 році, нині він знаходиться у фондах Заповідника. Там також зберігається автопортрет К.Г. Стеценка, однак його датування не встановлено. Ці дві роботи являються унікальними і свідчать про талант Кирила Григоровича як художника. Нами не відшукано більше інформації про живописні роботи К.Г. Стеценка. Можливо, лише в нашому Заповіднику знаходяться оригінали робіт Стеценка-живописця.

У 1903 р. Кирило Григорович Київську духовну семінарію, музичну освіту одержав у музичному училищі Київського відділення Російського музичного товариства та Музично-Драматичній школі Миколи Віталійовича Лисенка. У роки навчання працював учителем співів у місті Києві.

У 1907 р. за співчуття революційному руху був висланий з міста і працював учителем співів в Александровську-Грушевському (нині – місто Шахти Ростовської області, Російська Федерація), Білій Церкві, Тиврові (нині – село Томашпільського району Вінницької області).

У 1912 р. прийняв сан священика, жив у Голово-Русаві (тепер – село Олександрівка Томашпільського району Вінницької області). У 1917 – 1920 рр. працював у Всеукраїнському музичному комітеті відділу мистецтв при Наркомосі УСРР, керував музично-хоровою секцією відділу «Дніпросоюзу», викладав у Музично-Драматичному інституті імені М.В. Лисенка. За ініціативи К.Г. Стеценка були створені мандрівні хорові капели. У 1920 р. з Другою мандрівною капелою побував у місті Корсуні.

Після ліквідації «Дніпросоюзу» (1920) переїхав у село Веприк (нині – село Фастівського району Київської області), де й помер 29 квітня 1922 р.

При дослідженні музичної творчості К.Г. Стеценка, стало відомо, що його перші пісні зазвучали в концертах у 1902 – 1903 рр. Уже тоді громадськість звернула увагу на сильний самобутній талант їх автора, що давало підстави покладати на нього великі надії. Варто зазначити, що Кирило Григорович був різностороннім композитором. Йому належать оригінальні хори, кантати, солоспіви, ансамблі, колядки, щедрівки, духовні твори. Нам вдалося зібрати інформацію про 235 творів композитора, з них – 36 хорових композицій, 4 кантати, 44 колядки і щедрівки, 24 обробки для хору, 47 солоспівів, 7 ансамблів, 7 опер, 59 творів для дітей, 7 духовних творів. Однак про більшість із них, зокрема, колядки, щедрівки та твори для дітей, нам відомі тільки їхні назви.

У фондах Заповідника зберігаються 18 музичних творів композитора, опублікованих за його життя, а також після смерті. Ця частина колекції музейних предметів особливо цінною є для композиторів, викладачів музики та співів.

Найбільше музичних творів Кирила Григоровича, виданих у 1920 – 1950 рр., передав до Музею історії Корсунь-Шевченківської битви (з 1994 р. – Заповідник) син композитора Вадим Кирилович Стеценко у 1964 р. Це, зокрема, твори: «Сосна» (мелодекламація), «Сон» (мішаний хор) на слова П. Грабовецького, «Шкільний співаник», «Сватання на Гончарівці» (Г. Квітка-Основ’яненко, оперета) «Стояла я і слухала весну» для меццо-сопрано на слова Лесі Українки, «Вечірня пісня» (для високого голосу) на слова В. Самійленка, «Заповіт» та «Плавай, плавай, лебедонько» на слова Тараса Шевченка, «Веснонько-весно!» (мішаний хор) на слова О. Коваленка.

У 1972 р. жителем Києва І.І. Вироцьким були передані твори Кирила Стеценка «Заповіт» та «Колядки і щедрівки». Житель Москви (Російська Федерація) Валентин Іванович Почтаренко, мати якого проживала в селі Листвині, у 1985 р. також передав музею твори композитора: «Ой чого ти, дубе»,  «Як умру, то поховайте» на слова Тараса Шевченка, «Кряче ворон» на слова Євгена Кротевича, «Стояла я і слухала весну», «Вечірня пісня». У фондах Заповідника також зберігаються ноти Кирила Григоровича Стеценка до твору «Колискова пісня» та до пісні «Ні, мамо, не можна» на слова Євгена Гребінки, аранжування В. Заремби.

Музичні твори Стеценка вміщені до п’ятитомного зібрання його творів, що вийшли друком у 1963 – 1965 рр.. ІІ, ІV, V томи цього видання донедавна зберігались у меморіальному музеї К.Г. Стеценка, а нині знаходяться у фондах Заповідника. До ІІ тому увійшли романси, пісні та вокальні ансамблі. До ІV тому вміщені опери: «Кармелюк», «Іфігенія в Тавріді» уривок з опери «Дика сила», музика до інсценізації поеми Т.Г. Шевченка «Гайдамаки». До V тому ввійшла театральна музика, що була видана за життя автора, а саме: опера «Сватання на Гончарівці», музика до водевілю «Бувальщина», до драматичних творів «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка», «Про що тирса шелестіла», весільні пісні до драми «Дві сім’ї», хор «Летять галочки»,та музика до п’єси «За друга».

У фондах Заповідника також зберігається 8 книг із творами Кирила Стеценка: «Весняночка» (автор В.В. Верховинець), «Дитячий пісенник», «Українські народні пісні», «Пісні і музика в дитячому садку», «Українські пісні дітям», «Ми вчимося співати», «Класичні хори українських авторів», «Музика в дитячому садку».

Крім музичних творів Кирила Стеценка, книг, вищеназваних живописних робіт, у фондах Заповідника зберігаються й інші матеріали, що висвітлюють життєвий і творчий шлях композитора. До речі, варто сказати, що в роки війни був втрачений особистий архів Кирила Григоровича, тому, напевно, про життєвий і творчий шлях композитора написано не так багато. Зокрема, цінними є книги: «Музика в школі», до якої вміщена стаття Євгена Федотова «Вивчення творчості К.Г. Стеценка в школі», та «Вища і середня педагогічна освіта. Республіканський науково-методичний збірник» зі статтею Євгена Федотова «Педагогічна спадщина композитора К.Г. Стеценка і музично-педагогічні факультети педагогічних інститутів». Обидві книги з дарчим написом автора статей.

Серед найцінніших експонатів, що зберігаються у фондах Заповідника, є паспортна книга №6180, видана Подольською духовною консисторією 4 лютого 1912 року священику Кирилу Стеценку (проживав у селі Голово-Русава). Передана до музею сином композитора Вадимом Кириловичем у 1964 році.

Для дослідників творчості Кирила Григоровича Стеценка досить вагомими також є плакат «К.Г. Стеценко», присвячений творчій діяльності композитора, виданий у місті Києві у 1973 році; газета «Громадський вісник» за 5 травня 1922 року (місто Львів) з повідомленням про смерть К.Г. Стеценка; газети «Правда України», «Вечірній Київ», «Ленінська молодь», «Радянська Україна» за травень 1957 року, в яких вміщено статті про композитора. Оригінальною також є газета «Стеценків край» – орган педагогічного та учнівського колек-тиву Квітчанської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів, випущена 1997 року.

Серед музейних предметів, що заслуговують на увагу, є низка запрошень, зокрема, на урочисте відкриття над гроб-ного пам’ятника на могилі К.Г. Стеценка в селі Веприк, що відбулось 10 травня 1956 р.; на ювілейний вечір з нагоди 75-річчя від дня народження композитора, що проходив у Львівській державній консерваторії 22 і 23 травня 1957 р.; на відкриття 23 травня 1970 року пам’ятника-бюста К.Г. Стеценка в селі Квітках; на ІІІ Всесоюзний фестиваль народної творчості «Пісенні дзвони», присвячений вшануванню пам’яті К.Г. Стеценка, що був проведений 2 жовтня 1988 року в селі Веприк.

Особливе місце в колекції, присвячній Кирилу Григоровичу Стеценку, займають програми концертів, які відбулись у 1956, 1982 рр.; різного роду телеграми, листівки, календарики.

Серед 15 афіш, які переважно приурочені роковинам святкування дня народження композитора, що проходили в Києві, Львові, Полтаві, Тиврові, Рівному, Тернополі та інших містах України, унікальною є афіша Другої мандрівної капели Дніпросоюзу від 16 травня 1922 р. про те, що капела дасть концерт, присвячений українській народній пісні .

Значне місце у фондах Заповідника займають фотографії: 61 оригінал та 16 копій, що мають стосунок до Кирила Григоровича. Здебільшого, це фото про відзначення роковин композитора та фото його рідних – дітей і внуків. Також є фото родини Стеценків, на якому Кирило Григорович із дружиною та дітьми. Останнє передане до музею дочкою композитора Анастасією Кирилівною у 1970 р. 7 оригіналів фотографій надійшло від племінниці – Антоніни Пилипівни.

Раритетними експонатами є скатертина, яку виткала бабуся композитора, а до музею її передала родичка Стеценків з міста Городище у 1976 р., та сорочка сестри Кирила Григоровича Ганни Григорівни Невен-Стеценко, яку вона вишивала у 1924 р. і передала до музею під час святкування 100-річчя від дня народження композитора 23 травня 1982 р.

 

У фондах Заповідника зберігається меморіальна дошка, яка у 1957 р.,  до 75-річчя від дня народження Кирила Григоровича, була встановлена на хаті в селі Квітках, де свого часу проживали мати та сестра композитора.

У 1957 р., під час святкування 75-річчя від дня народження К.Г. Стеценка, Квітчанській середній школі було присвоєно ім’я композитора, рідній сестрі композитора Олімпіаді Григорівні Караван була надана персональна премія обласного значення в розмірі 300 карбованців на місяць. 20 квітня в селі  було проведено відкрите засідання кафедри історії української музики консерваторії та музикознавчої комісії правління Спілки композиторів УРСР.

Квітчани шанують пам’ять свого земляка.

Лариса Цьоменко, завідувачка меморіального музею

К.Г. Стеценка у селі Квітках.

Стаття надрукована у «Корсунському часописі» №29-30, 2014 р.