Корсунь-Шевченкiвський державний iсторико-культурний заповiдник

ОНУКИ ТА ПРАВНУКИ КИРИЛА ГРИГОРОВИЧА СТЕЦЕНКА

Упродовж чотирьох поколінь рід Стеценків дає Україні й світові талановитих композиторів і музикантів. Але так склалося, що життєвий та творчий шлях онуків і правнуків видатного українського композитора Кирила Григоровича Стеценка залишився поза увагою українських дослідників.

Нам вдалося зібрати інформацію про внуків Кирила Григоровича Стеценка. Насамперед поговоримо про представників третього покоління династії Стеценків, дітей Вадима Кириловича, українського композитора, скрипаля, і Тамари Степанівни, лікаря-терапевта. Найбільше інформації є про їх сина, Кирила Вадимовича Стеценка. Він народився 11 квітня 1953 року. На той час родина проживала у м. Львові. Вадим Кирилович з 1946 по 1959 роки працював у Львівській державній консерваторії імені М.В. Лисенка, паралельно надавав  допомогу Львівській музичній школі-інтернату імені С. Крушельницької. У консерваторії він вів клас скрипки, альта, квартету та камерного ансамблю. А ще професор В.К. Стеценко займався науково-дослідницькою роботою: він уперше розробив курси лекцій з історії виконавства на струнно-смичкових інструментах та методики навчання гри на скрипці. Музична громадськість Львівщини знала Вадима Стеценка як талановитого скрипаля-ансамбліста.

Музика супроводжувала Вадима Кириловича не тільки на роботі, а й вдома. Як згадував Кирило, «я скільки себе пам’ятаю – з 3-4 років – до тата у Львові завжди приходили учні, і він при мені грав на скрипці, а я слухав. У нас у Львові з 8 ранку до 1111 вечора в усіх трьох кімнатах лунала музика».

Тож закономірно, що з 6 років Кирило почав грати на скрипці. Першим його педагогом, звичайно, був батько. Вадим Кирилович вчив сина не тільки нотної грамоти та як правильно тримати скрипку, а й зібраності. Інколи уроки проходили, як гра, та, здебільшого, зі сльозами. Лише згодом, навчаючись у Київській середній спеціалізованій музичній школі-інтернаті імені М.В. Лисенка, потім – у Київській консерваторії імені П.І. Чайковського (клас Богодара Которовича), Кирило зрозумів, що всі його успіхи – від батькових перших уроків та маминого терпіння.

Під час навчання в Київській середній спеціалізованій музичній школі-інтернаті ім. М.В. Лисенка Кирило став організатором і лідером легендарного гурту «Еней» (гітара, скрипка, сопілка, вокал), що виник наприкінці 1960-х років. Це був перший справжній рок-гурт в Україні, який виконував власні твори, своєрідні обробки народних пісень, аранжування творів Баха, Хачатуряна. У 1970 році «Еней» дебютував на телебаченні і впродовж двох років був там частим гостем. Проте згодом «Еней» звинуватили в буржуазному націоналізмі, заборонили створювати власні пісні та робити обробки народних, стерли всі їх записи на радіо й телебаченні і, нарешті, надійно загнали гурт у підпілля, де він протримався до 1977 року.  Разом із Кирилом в «Енеї» розпочинали творчу діяльність Тарас Петриненко, Геннадій Татарченко, Микола Кирилін.

У 1971 році Кирило вступив  на навчання до Київської державної консерваторії імені П.І. Чайковського по класу скрипки. Будучи студентом третього курсу консерваторії, він виборов звання лауреата республіканського конкурсу виконавців-інструменталістів..

Через участь у гурті «Еней» та пропаганді української пісні Кирила Стеценка, який закінчував навчання в Київській консерваторії, викликали до Комітету державної безпеки, унаслідок чого йому заборонялось виїздити за кордон і брати участь у міжнародних конкурсах та працювати в Києві. Кирилу спочатку запропонували роботу в Казахстані або на Північному Кавказі. Проте вдалося знайти компроміс, і Кирило Вадимович став членом камерного оркестру Рівненської філармонії, згодом – його солістом (1977), де і пропрацював 23 роки. Будучи солістом Рівненської філармонії, він став лауреатом І Всесоюзного конкурсу музикантів-виконавців.

З 1978 по 1981 роки Кирило навчався на заочному відділенні асистентури-стажування Московської державної двічі ордена Леніна консерваторії ім. П.І. Чайковського, де спочатку його викладачем був Леонід Борисович Коган, потім – Валерій Олександрович Клімов.

У 1986 році він вступив до Львівської консерваторії. У Львові у 1988 році Кирило одружився. Про дружину розповідав: «Ми двічі одружувалися. Мар’яна була першою дружиною Георгія Гонгадзе. Ми познайомилися 1986-го у Львові. Я вчився у Львівській консерваторії, вона була школяркою. Сподобалося її довге волосся. Була скромна, але дотепна. Думаю, вона ревнувала мене до роботи. Я жив переважно в Києві. Згодом на 9 місяців поїхав до Америки, грав для діаспори. Після розлучення Мар’яна познайомилася з Георгієм – у Чернівцях, на фестивалі «Червона рута». Побралися вони, здається, в 1990-му. Фактично Георгій  виховував мого сина. Познайомилися ми на дні народження Максима. Потоваришували. Коли вони розлучалися, я морально підтримував обох. У Георгія не склалося з тещею, в мене – теж. Ми з ним кілька разів зустрічалися в Києві. Пам’ятаю розмову в ресторані «Козак Мамай». Георгій тоді мало не плакав. Був шокований. Сказав, що Мар’яна тепер вільна, я можу повернутися. Згодом ми справді вирішили спробувати другий шанс і розписалися з Мар’яною вдруге. Після цього на світ з’явилася Ксеня».

Кирило Вадимович – автор і організатор багатьох мистецьких проектів, зокрема таких, як «Різдвяний фестиваль», під час якого проходили всеукраїнські змагання дзвонарів, виконання українських колядок на вокзалі. Він часто дає сольні концерти. Один із них – «Скрипкове дерево роду», присвячений 200-літтю від дня народження Т.Г. Шевченка, –  був проведений у травні 2014 року у Київському будинку актора. Під час концерту звучали власні твори Кирила Стеценка: рок-фолькові «Шалені коломийки», фантазійна «Дума», фанкова п’єса «Ой діду» та мініатюри для дітей: «Пісня» і «На весіллі у селі».

До 100-річчя від дня народження Вадима Кириловича Стеценка Кирило Вадимович організував у Києві та Львові оригінальну серію концертів «Великодня скрипкова академія». Як писав у газеті «День» Анатолій Калениченко, завідувач відділу музикознавства Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України, «виконавська манера скрипаля Кирила Стеценка останнім часом істотно збагатилася особливою музикальністю (з віком це становить величезну рідкість!), специфічно скрипковим, зворушливим вібрато та елементами імпровізаційності, що притаманно тільки справжнім майстрам воістину світового рівня».

Нині Кирило Вадимович мешкає в     м. Києві. Багато часу віддає творчості. Серед його музичних творів – соната для скрипки та фортепіано (1988 р.), понад двісті пісень, поезій. Він є автором монографії «Стратегія культурного розвитку України. Філософія і менеджмент самоздійснення нації».

Кирило Вадимович – концертуючий скрипаль, лауреат Міжнародного конкурсу імені П.І. Чайковського по класу скрипки, лауреат Всеукраїнських та Всесоюзних конкурсів скрипалів. Однак він ніколи не полишав викладацьку, наукову та громадську роботу. Працював заступником директора Інституту метафізичних досліджень. З 1998 року до 2012 року – завідувач секції шоу-бізнесу Київського національного університету культури і мистецтва. Доцент. Досліджує парадок-альність української музики.

Кирило Стеценко – один із співзасновників фестивалю «Червона рута» (1989 р). Президент Міжнародного фонду імені К.Г. Стеценка. Був членом національної ради з питань культури і духовності при Президентові України (В.А. Ющенко). У 2013 р. обраний головою Київського міського об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта імені Т. Шевченка».

Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, заслужений артист України.

20 травня 2015 р. Кирило Вадимович побував на батьківщині свого діда. Творча зустріч у формі концерту відбулась у Корсунь-Шевченківській дитячій школі мистецтв, яка носить ім’я К.Г. Стеценка. Затамувавши подих, публіка слухала чарівні мелодії українських композиторів. Після концерту Кирило Вадимович відвідав меморіальний музей Кирила Григоровича Стеценка у Квітках. На зустрічі з квітчанами він виконував твори Кирила Григоровича та власні, ділився дитячими враженнями про Квітки. Кирило Вадимович наголосив, що впродовж останніх двох років він більше займається концертною діяльністю. Планує провести концерт разом із артистами Черкаської обласної філармонії. У дарунок музею передав монографію Лю Пархоменко (Юлія Олександрівна Пархоменко) «Кирило Стеценко». Це третє видання дослідниці творчості К.Г. Стеценка. Дві перші книги передав до музею його батько – Вадим Кирилович.

Отже, Кирило Вадимович Стеценко, як і Кирило Григорович, у своєму творчому доробку має власні музичні твори, він визнаний скрипаль, неймовірно відданий своїй справі, сповнений внутрішньої свободи і незалежності. У  розмовах із журналістами Кирило часто проводить паралелі між долями своєю і свого діда, відомого композитора Кирила Григоровича Стеценка, їх об’єднує фанатична відданість своїй справі, прагнення встигнути зробити якнайбільше.

Доньки Вадима Кириловича Стеценка Галина та Олександра (у родині їх називали Ліна та Леся) – двійнята. Народилися 13 грудня 1956 року у  м. Львові, а у 1959 році родина переїхала до Києва. У 7 років Галина та Олександра пішли навчатись до Київської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату імені М.В. Лисенка, де й навчались з 1 по 11 класи. Після закінчення школи обидві вступили на навчання до Київської державної консерваторії: Галина навчалась по класу фортепіано, Олександра – скрипки.

У дитинстві Галина захоплювалась малюванням. Це заняття вона, вірогідно, успадкувала від свого діда Кирила Григоровича. Написала чотири натюрморти. Художники говорили матері, що це – професійні роботи. Та батько Вадим Кирилович був педантичний у вихованні – вирішив, що діти будуть музикантами.

Після закінчення консерваторії  Галина Вадимівна викладала фортепіано у спеціалізованій музичній школі-інтернаті імені М.В. Лисенка.

У 1976 році Галина вийшла заміж за свого однокласника Георгія Васильовича Черненка (нині – фахівець із карильйону і гри на ньому, засновник і керівник ансамблю ударних інструментів ARS NOVA, професор Національного університету культури і мистецтва, заслужений артист України, лауреат міжнародних конкурсів). У родині народився син Денис. Однак подружнє життя не склалось, і Галина повернулась до батьків. У 1978 році Галина й Георгій офіційно розлучились.

У 1994 році Галина з сином виїхала до Португалії, де проживає на острові Мадейра в м. Фуншал по даний час. Вона викладає фортепіано і є єдиним спеціалістом з органної музики в місті. Навчає студентів гри на органі. Зі своїми учнями розучує «Літургію» Кирила Григоровича Стеценка, грає на концертах його «Заповіт». Її чоловік Віктор родом із Луцька, працює в аптеці, де вони з Галиною і познайомились.

Олександра одночасно з навчанням у Київській державній консерваторії працювала в естрадно-симфонічному оркестрі при палаці «Україна». Потім вийшла заміж і виїхала до Ізраїлю. У 2003 році, коли в Ізраїлі була війна, переїхала до Канади, у Торонто. Там вона мешкає й нині, працює в двох оркестрах, квартеті, концертує і викладає скрипку, має сина Олександра (1985 року народження), який музикою не займається.

Свого часу сестри з братом були відомі як камерно-інструментальний ансамбль «Тріо Стеценків». Вони популяризувати творчість свого діда, Кирила Григоровича Стеценка, і народну музику. Концерти цих першокласних музикантів завжди відбувалися при переповнених залах. У 1982 році «Тріо Стеценків» виступало біля меморіального музею К.Г. Стеценка в Квітках.

Таким чином, навіть незначна інформація про Галину й Олександру свідчить про те, що вони продовжують творчу діяльність династії Стеценків, пропагують творчість свого діда Кирила Григоровича Стеценка.

Важливо згадати й про онуку Кирила Григоровича по лінії брата Петра Григоровича Стеценка –  Кіру Петрівну Ціреградську. Народилася вона у 1931 році. Її батько Петро Григорович був священиком, до того ж очолював хоровий клас. Так що Кіра змалечку чула пісні, які співали хористи. У 1937 році Петро Григорович був заарештований за європейські гастролі з капелою Олександра Кошиця. Під час допиту він викинувся з третього поверху будинку НКВС. Про Кіру Петрівну відомо, що станом на 2013 рік вона мешкала в Міннеаполісі (США). Своє життя присвятила музиці. Вона – скрипачка, чудова камерна співачка та хоровий диригент.

Навіть ця невелика інформація свідчить про те, що Кіра Петрівна також є продовжувачем творчості роду Стеценків.

Правнуки Кирила Григоровича Стеценка своє життя присвятили музиці. Найстаршим із правнуків є Денис. Народився він 17 грудня 1976 року в родині Галини Вадимівни та Георгія Васильовича Черненків. Денис навчався у Київській спеціалізованій музичній школі-інтернаті. Відомо, що у 1989 році брав участь у концерті «Тріо Стеценків», грав на скрипці, дзвіночках, бубні. В одному з інтерв’ю Галини Вадимівни було сказано, що вчителі Київської школи говорили, що з Дениса не вийде музиканта.

Коли Денис із матір’ю жив у Фуншалі, то в місто приїхав оркестр із Лісабона. Після концерту керівник оркестру, почувши гру Дениса, сприяв його вступу без екзаменів до консерваторії в Лісабоні. Здобувши музичну освіту, Денис грає в оркестрі, викладає в класі скрипки в музичній школі та диригує шкільним симфонічним оркестром у Лісабоні. Він сам пише музику і є учасником ансамблю акустичної народної музики, а також професором консерваторії Лісабона, аранжувальником музики та вчителем танців. Як і батько, вміє дзвонити в дзвони. Коли з Галиною Вадимівною приїздять в Україну, то разом з Кирилом Вадимовичем грають в оновленому камерно-інструментальному ансамблі «Тріо Стеценків».

Таким чином, Денис успадкував від К.Г. Стеценка талант композитора і музиканта. За словами Кирила Вадимовича, Денис є найяскравішим представником четвертого покоління династії Стеценків. 

Серед продовжувачів справи Кирила Григоровича є діти Кирила Вадимовича та Мар’яни Ігорівни Стеценків: Максим та Ксенія.

Максим народився 11 квітня 1989 року  у Львові. У 2006 році закінчив Львівський ліцей менеджменту, у 2011 році – Київський Національний університет культури і мистецтв, факультет «Менеджмент і економіка» На сьогодні він більше уваги приділяє менеджменту. Зокрема, Максим працював менеджером з реклами та торговельних площ, модератом сайту, журналістом, режисером та організатором масових заходів, фестивалів тощо.

Максим пише власні партитури творів, грає на гітарі.

Ксенія народилася у 1998 року у Львові. З раннього дитинства вона цікавилась музикою. Як згадував Кирило Вадимович, «це був 2004 рік, у Львівській музичній академії імені Лисенка відбувся концерт до 90-річчя Вадима Стеценка, мого батька. Ксені в той день якраз виповнилося п’ять років. Тоді хтось запитав, чи хоче вона бути музикантом. І вона відповіла: «Так, хочу грати на скрипці».

Нині Ксенія навчається у Львівській середній спеціалізованій музичній школі-інтернаті імені Соломії Крушельницької, грає на скрипці. У 2010 році у Львові відбувся її перший сольний концерт.

 21 квітня 2011 року в Національному музеї Тараса Шевченка відбулась презентація монографії доктора музикології Л.О. Пархоменко про видатного діяча українського національно-культурного і церковного відродження, композитора Кирила Стеценка. На презентації 13-літня Ксенія спільно з тіткою Галиною Вадимівною виконала композицію Миколи Лисенка «Елегія пам’яті» на слова Тараса Шевченка. 

У Львові в концертному залі С. Людкевича досить часто відбуваються виступи юних талантів з Академічним симфонічним оркестром Львівської філармонії, у яких бере участь і Ксенія. Зокрема, у грудні 2013 року вона виконала «Концерт для скрипки з оркестром соль-мінор Макса Бруха

 Ксенія – лауреат першої премії конкурсу «Vivaldi»-333 у Польщі, дипломант (4 місце) міжнародного конкурсу «Таланти для Європи», який проходив у Словаччині.

Вона пробує сама писати музику, її викладачем із композиції є сучасна львівська композиторка Богдана Олексіївна Фроляк. Перший твір Ксенії називається «Сніжинка». Переважно вона пише класичні твори, зокрема, написала твір для струнного оркестру «Очікування», п’єсу для фортепіано і віолончелі та п’єсу для віолончелі. Дві її п’єси «Подих» та «Після дощу» виконував відомий польський піаніст Йожеф Єрмінь у рамках Міжнародного Фестивалю «V Музичні зустрічі польської та української молоді» у Львові, що відбувся 19-21 березня 2013 року.

 Таким чином, навіть незначна кількість інформації про дітей Кирила Вадимовича свідчить про те, що вони продовжують традиції діда і батька: Максим пише музику і грає на гітарі, а Ксенія пише класичну музику й майстерно грає на скрипці.

Продовжувачем справи К.Г. Стеценка є також Тетяна Валентинівна Степанова, внучка Анастасії Кирилівни Стеценко, рідної сестри Вадима Кириловича. Анастасія Кирилівна не мала прямого стосунку до музики: здобула економічну освіту, проживала в м. Києві, працювала економістом у Коопспілці.

Лариса Цьоменко – завідувачка меморіального музею

К.Г. Стеценка у с. Квітках. Стаття надрукована у «Корсунському часописі» №31, 2015.