Корсунь-Шевченкiвський державний iсторико-культурний заповiдник

Палацовий ансамбль

Започаткований князем С. Понятовським (архітектори Ж.А. Мюнц, Я.Д. Ліндсей)* як літня позаміська резиденція у 1782 р. Розташований ансамбль на кількох островах р. Росі. У середині ХІХ ст. палацовий ансамбль за часів нового власника найяснішого князя П.П. Лопухіна зазнав кардинальних змін (архітектори невідомі). Після закінчення перебудови він набув рис російського романтизму з елементами неоготики й класицизму. У другій половині ХІХ ст. палацовий ансамбль був одним із найбагатших в Європі. Постановою Ради Міністрів України №442 від 06.09.1979 р. об'єкти ансамблю віднесені до пам'яток національного значення. Об'єкти палацового ансамблю подаємо за хронологічним принципом: Флігель (1782 – 83, 1835 – 40-і рр.). У первісному вигляді - одноповерхова споруда, прямокутна в плані, з чотирисхилим дахом, бічні фасади якого були прикрашені дерев'яними фіалами. З'єднувався з палацом ордерною галереєю. У 30 – 40-х рр. ХІХ ст. флігель частково, а у другій половині ХІХ ст. – остаточно був надбудований двома поверхами. Будівлю зведено в стилі раннього класицизму. Флігель у плані прямокутний, триповерховий, з трьома симетричними і асиметричним ризалітами, що розташовуються по головному фасаду. Стіни двох нижніх поверхів гладенькі, з прямокутними віконними прорізами, завершені простим профільованим карнизом, що по вертикалі поділяє споруду на дві рівні частини. Крайній (ліворуч) ризаліт на рівні третього поверху був акцентований відкритою дерев'яною галереєю (сьогодні зашита дошками), що повторювала контур будівлі до додаткового несиметричного ризаліту. Центральний ризаліт (на рівні третього поверху) декорований дерев'яними напівколонами. Стіни всіх ризалітів мають віконні прорізи із стрілчастими перемичками. Третій поверх завершується звичайним профільованим карнизом, а несиметричний ризаліт ще й аркатурним фризом. У ХІХ ст. дах був покритий черепицею. Планування будівлі різне на усіх поверхах. На першому – здебільшого анфіладне й коридорне в ризалітах; на другому – анфіладне і здебільшого коридорне з двобічним розташуванням приміщень; на третьому – анфіладне по периметру споруди. Разом з корпусами, прилеглими до в'їзної брами, флігель утворює господарський авандвір садиби. У будівлі на третьому поверсі знаходиться художня галерея.   Ордерна галерея (триповерхова споруда входу – 1782 – 83, перехідна галерея – до 1787). Автором проекту, вірогідно, був Ж.А. Мюнц. Складалася з двох частин: триповерхова споруда входу, що була з'єднана з одноповерховим флігелем, і перехідна галерея. Вікна споруди триповерхового входу були стрілчастої форми. Перехідна галерея стояла на цегляному оштукатуреному фундаменті, висота якого залежала від рельєфу, і природному камені. Галерея мала 18 (19) пар колон, що утримували трискатний дах. Вірогідно, між колонами стояли скульптури. Галерея були обвита плетючими рослинами. Ордерна галерея з'єднувала одноповерховий флігель і палац. У середині ХІХ ст. з невідомих причин була зруйнована. Залишилась споруда триповерхового входу, до якої було прибудовано другий і третій поверхи флігеля; Палац (1787 – 89, середина ХІХ ст.). Зведений за проектом Я.Д. Ліндсея. Відомо, що у травні 1787 р. під час перебування в Корсуні польського короля Станіслава Августа та австрійського імператора Йосифа ІІ силами місцевих майстрів було зведений дерев'яний в натуральну величину макет майбутнього палацу, фундамент якого на цей час вже був закладений. Після закінчення будівництва (1789) і до середини ХІХ ст. палац мав такий вигляд: двоповерхова споруда, зведена з цегли й дерева, прямокутна в плані, Н-подібна на рівні другого поверху і, вірогідно, з п’ятивугловим тамбуром головного входу, по боках – ризаліти. На рівні другого поверху між ризалітами – відкрита тераса з огорожею. Палац був одним із перших на землях Речі Посполитої, зведений у стилі неоготики. У середині ХІХ ст. відбулась значна перебудова палацу, який після закінчення будівельних робіт набув рис російського романтизму. У такому вигляді він існує й до сьогодні. По кутах споруду було надбудовано кілеподібними кокошниками, над якими височіють башточки-бельведери. Обабіч головного входу на рівні першого і центрально симетрично на рівні другого поверхів розташовані відкриті тераси. Фасади по горизонталі поділені карнизами й гуртами. Віконні заповнення тамбура імітують вітражі (з 1969). Тимпани кокошників декоровані ліпними розетками. Віконні прорізи на рівні першого поверху прикрашені кільцеподібними, а на рівні другого (частково) – півциркульними архівольтами з гирками по кінцях. Бельведери увінчані декоративними мерлонами. Димарі (чотири) прикрашені аркатурним фризом і мають зубчасте завершення. Башти з'єднуються між собою відкритими переходами (дерев'яні містки-настили), улаштованими по гребенях двосхилих дахів. Огорожа переходів – у вигляді ажурних романтиків - перегукується з огорожею відкритих терас головного фасаду. Вірогідно, у 30 – 40-х рр. ХІХ ст. на даху першого поверху з тильного фасаду було влаштовано засклену терасу, що виконувала функції зимового саду. Зруйнована тераса у першій половині ХХ ст. Внутрішнє планування палацу анфіладне по периметру центрально розташованої двосвітньої зали, декорованої в класичному стилі. У будівлі на першому поверсі знаходиться музей історії Корсунь-Шевченківської битви, на другому – адміністрація Заповідника.   В'їзна брама (середина ХІХ ст.). Зведена за проектом невідомого архітектора у формах французької середньовічної оборонної архітектури. Споруда з цегли, прямокутна в плані, із наскрізним проїздом, фланкована по головному фасаду круглими в плані баштами, по тильному фасаду – пілонами. В оформленні споруди використані елементи архітектури неоготики. Перший ярус між баштами декорований квадровим рустом. Стіни другого ярусу башти та бічні фасади – гладенькі з вузькими віконними прорізами й нішами з стрілчастими перемичками. Стіни завершені декоративним стрілчастим аркатурним фризом, увінчані мерлонами, башти – мерлонами з несправжніми машикулями. Склепіння наскрізного проїзду має стрілчасту форму. Арка брами з обох боків оздоблена профільованим архівольтом з декоративними гирками. У 1991 р. споруду прикрасили ворота, виготовлені реставраційною майстернею Вільнюса (Литва). Будівля в'їзної брами належить до нечисленної групи пам'яток архітектури романтизму, художній образ яких створений на основі архітектурних мотивів середньовіччя. Обабіч до брами прилягають довгі одноповерхові корпуси. У брамі знаходиться наукова бібліотека.   Швейцарський будинок. Побудований, вірогідно, у 30 – 40-х рр. ХІХ ст. за проектом невідомого архітектора, як будинок для челяді. Будівля дерев'яна, у плані прямокутна, двоповерхова з галереями, які оточують будинок з трьох боків. Головний фасад має два яруси галерей. На галерею ведуть надвірні бокові східці, а потім інші східці з'єднують галерею другого поверху з мансардою. Великі прямокутні віконні прорізи розташовані асиметрично у відповідності з функціональним розташуванням груп приміщень. Високий двосхилий дах, краї якого набагато виступають над стінами, добре захищає будинок від атмосферних впливів. Стіни споруди були увиті плетючими рослинами (можливо, диким виноградом). У 1950 – 60 рр. до будинку з обох боків були прибудовані веранди. Будинок знаходиться на т.зв. Швейцарському острові. Є унікальною парковою спорудою архітектури раннього романтизму, що є невід'ємною частиною оточуючого ландшафту кам'янистого острова. У будинку мешкає 3 сім'ї.   Одноповерховий корпус господарського призначення. Прибудований до в'їзної брами, вірогідно, у середині ХІХ ст. (на його місці ще з 1789 р. була окрема будівля). Будівля з цегли, прямокутна в плані, з глибоким підвалом із стрілчастим склепінням. Віконні прорізи прямокутної форми, дах трисхилий. Споруда побудована в стилі поширених у Росії у ХІХ ст. т.зв. будинків з мезонінами (верхній напівповерх над середньою частиною невеликого житлового будинку). Надбудова має три вікна-ілюмінатори. Внутрішнє розташування кімнат – анфіладне. У корпусі знаходиться історичний музей, у підвальному приміщенні – кафе-бар "Княжий двір".   Оранжерея. Збудована до 1848 р. у стилі неоготики з елементами середньовічної французької оборонної архітектури. Автор проекту – невідомий львівський архітектор. Знаходилась у східній частині Острова (нині острів Коцюбинського). Складалась з трьох частин: башти-входу, великого та малого залів. Башта-вхід прямокутна в плані, верхня її частина була прикрашена по кутах підвішеними (на кронштейнах) круглими башточками-донжонами. Кожна мала по чотири вузьких вікна стрілчастої форми і була увінчана шатровою покрівлею із шпилем. Стіни башти-входу мали зубчасте завершення. Верхній пояс кожної з чотирьох стін був прикрашений аркатурним фризом, під яким розташовувались вікна-ілюмінатори. Більшу по висоті й ширині частину стін займали потрійні стрілчасті вікна з вімпергом. Віконні рами – дерев'яні, багатосекційні. З двох боків (від палацу й від річки) розташовувались ганки, до яких вело по сім східців. Великий і малий зали оранжереї були перекриті заскленими рамами, які піднімались, що давало змогу регулювати температуру в приміщеннях. Конструкції рам спиралися на цегляну стіну, що завершувалася зубцями. Вони були і прикрасою, і огорожею оглядового майданчика, улаштованого вздовж гребеня великого залу. Вихід на оглядовий майданчик знаходився на верхньому рівні башти-входу. Висота малого залу була майже вдвічі меншою висоти великого залу. Приміщення розташовувались анфіладно. Перед малим залом було обладнано відкриту терасу, прикрашену мармуровими вазами на спеціальних тумбах-підставках. Зруйнована повністю у 1949 р.   Лютеранська каплиця. Збудована у 1835 р., автор проекту невідомий. Знаходилась на південний захід від палацу на скелястому березі р. Росі. Зведена в готичному стилі. Шестикутна в плані, з стрілчастими віконними та дверними прорізами. По кутах прикрашена чотиригранними пілястрами, увінчаними башточками-донжонами. Посередині будівлі здіймалося чотиригранне шатро, на якому було встановлено хрест. По нижньому периметру шатра розташовані трисекційні вікна стрілчастої форми. Вікна та двері були засклені кольоровим склом. До вхідних дверей вели чотири мармурові сходинки. Над дверима – дата будівництва: МDCCCXXXV (1835). Колір зовнішніх стін невідомий. Стіни всередині були побілені, без будь-яких прикрас. Посередині було встановлено мармуровий престол, на якому закріплено великий золотий хрест. З часом каплиця отримала неофіційну назву – каплиця графині Де ля Ферроне, на честь віконтеси Олександри Лаферроне – дочки найяснішої княгині Жанетти Іванівни Лопухіної. Споруда знесена повінню у 1942 р.   Манеж. Зведений у середині ХІХ ст. Автор проекту невідомий. Будівля одноповерхова, цегляна, у плані – витягнутий прямокутник. Віконні прорізи прямокутної форми, на сьогодні мають різну ширину. Вигляд будівлі неодноразово змінювався, у зв'язку з чим відбулося еклектичне нагромадження елементів, притаманних різним архітектурним стилям: неоготика, романська архітектура, класицизм. За роки радянської влади зроблено добудови до приміщення. Православна каплиця. Знаходиться на острові Коцюбинського праворуч від входу у триповерховий флігель, на місці колишньої лютеранської каплички. Побудована у першій половині ХІХ ст. Автор проекту невідомий. Побудована з цегли, у плані – шестикутна (на 1856 р.– у плані чотирикутна). Має завершення у вигляді шести фронтончиків, над якими піднімається шестигранне шатро, увінчане фіалом. Вікна стрілчастої форми. Простінки декоровані неглибокими нішами. Зорієнтована з півдня на північ. З північно-східного боку до неї прилягає цегляна стіна. В об'ємно-просторовій структурі і декоративному оформленні споруди проглядаються риси класицизму, поєднані з елементами візантійської архітектури і неоготики.   Православна каплиця. Знаходиться в середині князівського двору біля в'їзної брами. Побудована в середині ХІХ ст. Автор проекту невідомий. Будівля цегляна, у плані восьмикутна, спирається на гранітну скелю. Зорієнтована з південного заходу на північний схід. Має хрестову конструкцію склепіння, що було характерним для храмів Московської держави. Вікна стрілчастої форми. Вхід з боку південно-західного фасаду. Над входом – вікно-ілюмінатор. Простінки декоровані неглибокими нішами із трилопатевим завершенням. До південно-західного фасаду каплиці прилягає цегляна стіна, що йде знизу вверх уступами. У планово-просторовому вирішенні і декорі каплиці проглядаються риси російської середньовічної архітектури, поєднані з елементами раннього класицизму та неоготики. У 2007 р. відновлена частина опорної стіни, що виходить до в'їзної брами.   Стайня-каретна. Будівля, прибудована до в'їзної брами в середині ХІХ ст. Автор проекту невідомий. Зведена з цегли, прямокутна в плані. На даний час віконні прорізи прямокутної форми, дах двосхилий. У радянські часи було проведено перепланування внутрішніх приміщень. В остаточному варіанті планування коридорне з двобічним розташуванням кімнат. Головна контора управителя маєтком. Знаходиться на скелястому березі р. Росі ліворуч від мосту, що веде на острів Коцюбинського. Починаючи з 1789 р., там завжди була одноповерхова будівля. Існуючий цегляний будинок побудований наприкінці ХІХ ст. Він складається з трьох частин: центральна – двоповерхова з мансардою під двосхилим дахом, дві одноповерхові прибудови – праворуч з односхилим дахом, ліворуч – з трисхилим. Вікна одно- та тристулчасті з напівциркульними перемичками, над вікнами бровки прямокутної та напівциркульної форми. В основі просторової будівлі лежить ранній класицизм. Будівля неодноразово перебудовувалась. Житловий будинок, власність міської ради.   Каретна. Побудована наприкінці ХІХ ст. (?). Автор проекту невідомий. Зведена з цегли, одноповерхова, прямокутна в плані. Віконні прорізи прямокутної форми, дах чотирисхилий. Внутрішнє планування коридорне із однобічним розташуванням приміщень. У радянські части неодноразово перебудовувалась. Проте в своїй архітектурі зберегла риси господарського приміщення поміщицької економії кінця ХІХ ст. Лазня. Розташована в північно-східній частині острова Коцюбинського. Побудована, вірогідно, на початку ХХ ст. Автор проекту невідомий. Будинок одноповерховий, цегляний, прямокутний в плані. Віконні прорізи мають перемички, які за конфігурацією подібні до стрілчастих. В елементах споруди простежується прагнення до деякого узгодження з архітектурним стилем будівель палацово-паркового ансамблю. У будівлі знаходиться відділ Державної служби охорони.   Більш детальніше про Корсунський палацовий ансамбль читайте у "Корсунському часописі" №14 за 2006 р.

Ландшафтний парк

Історія

Корсунь-Шевченківський парк – це один із старовинних парків України. Він був закладений архітектором Жаном Анрі Мюнцом для власника Корсунського староства князя Станіслава Понятовського у 1782 році. Його формування у традиціях англійських ландшафтних парків  відбувалось шляхом використання мотивів первісного ландшафту: могутніх груп обкатаного каміння (в основному, граніт рапаківі), річкових протоків, спокійних заводей, перекатів, гранітних скель, існуючих насаджень дерев. Тобто, наріжними компонентами парку стали дерево, камінь та вода. Парк не має чітко окресленої осьової композиції. Численні алеї, доріжки відкривали відвідувачам нові краєвиди, що нагадували різні країни світу.

У 1787-1789 рр. на території парку з’явилися малі архітектурні форми – турецька та китайська альтанки, давньогрецький храм, тріумфальна арка, єгипетський храм та висічений в скелі грот. Після  1799 р. за часів найясніших князів Лопухіних та Лопухіних-Демидових, які стали власниками Корсунського маєтку, парк поступово набрав рис російського романтизму: густа (центральна) липова алея, малі архітектурні форми, символи, пов’язані з російською історією та історією роду. Затишні куточки парку прикрашали павільйони для павичів і фазанів, скульптури. У «Памятной книжке Киевской губернии на 1858 год» писалось, що князівський парк був одним із найзначніших місць не лише в Росії, але і в Європі.

У    1859 р. під час приїзду в Україну Тарас Григорович Шевченко, гостюючи в Корсуні у троюрідного брата і свояка Варфоломія Григоровича Шевченка, малював і писав вірші в Корсунському парку.

Хронограф життя Т.Г.Шевченка О.Я.Кониський також залишив спогад про Корсунський парк: «Береги Росі в саду (парку) природа облямувала високими скелями з граніту і повиводила на граніті такі візерунки, що не виведе ліпше нічий інший різець. Дикому камінню німому природа понадавала тут такої краси поетичної та промовистої, що, дивлячись на неї, якось ніяково стає, коли кинеш оком на штучні прикраси. По всьому дну Росі отут в саду порозкидала природа величезне каміння і витворила пороги. Невеликі вони, невисокі та гомінливі. Гомонять вони не грізно-суворо, як старий Ненаситець на Дніпрі, ні, корсунські пороги, немов той дід благий, сидячи в пасіці, розповідає про те, що минуло».

Після 1918 р. почалася руйнація парку, яка продовжувалась до кінця ХХ ст. У 1925 р. він отримав назву «Парк ім. Леніна». 6 квітня 1928 р. Корсунський парк було оголошено пам’яткою природи місцевого значення. Відповідно до постанови Ради Міністрів України №105 від 29.01.1960 р. парк оголошений пам’яткою садово-паркового мистецтва і віднесений до Списку пам’яток національного значення.

У 80-х рр. ХХ ст. почалась реконструкція парку. Встановлено скульптурну композицію «Ян і Наталка» (автор В. Клоков), стелу з багатофігурною композицією за мотивами творів Т.Г. Шевченка (автор М. Запорожець), збудовані місток через безіменний струмок, альтанки тощо.

Сьогодення

З 1994 р. ландшафтний парк входить до складу Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника. Він займає площу понад 100 га.

Територія парку лежить біля південної межі правобережного Лісостепу, а з іншого боку – недалеко від Дніпра. Отже, тут зіткнулися флористичні смуги, де точиться могутня вікова боротьба  двох формацій – степу й лісу, а також зустрічаються рослини східно-європейські й азійські, які перекинулись через Дніпро. Крім того, можна припустити, що вогкі північні схили парку дали притулок для низки північних рослин.

За більш, як 200-літню історію існування парку тут зібрано великий генофонд рослин. На сьогодні колекція нараховує 101 таксон дерев та кущів, 279 таксонів трав’янистих рослин, які відносяться переважно до відділу Магноліофіти (Magnoliophyta).

Природно, що основу деревостану парку  складають аборигенні види: клен гостролистий (Acer platanoides L.), клен польовий (Acampestre L.), клен несправжньоплатановий або  явір (Apseudoplatanus L.), дуб звичайний (Quercus robur L.), ясен звичайний (Fraxinus excelsior L.), липа круглолиста (Tilia cordata L.), ліщина звичайна (Corylus avellana L.), терен колючий  (Prunus spinosa L.) та ін. Серед інтродукованих рослин є  2 види роду сосна (Pinus L.), 2 види роду ялина (Picea L.), 4 види роду тополя (Populus L.), 1 вид роду береза (Betula L.), 3 види роду бузок (Syringa L.).

Особливу цінність мають вікові екземпляри таких рослин, як гінкго дволопатеве (Ginkgo biloba L.), сосна Веймутова (Pinus strobus L.),  ялиця біла (Abies alba Mill.), ялівець звичайний (Juniperus communis L.), туя західна (Thuja occidentalis L.), бузок угорський (Syringa josikaea J.Jacq.), самшит вічнозелений (Buxus sempervirens L.), софора японськa (Sophora japonica L.), гледичія триколючкова ( Gleditsia triacanthos L.), тамарикс стрункий (Tamarix gracilis Willd.).

У флористичному складі парку з 353 видів ранньовесняними є 77 видів.

На території парку є рослини, занесені до Червоної книги України, зокрема тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum),  підсніжник звичайний (Galanthus nivalis) та цибуля ведмежа (Allium ursinum). Є ціла низка видів, які потребують заходів раціонального використання: проліска дволиста (Scilla bifolia), первоцвіт весняний (Primula veris), фіалка запашна (Viola odorata L.), медунка вузьколиста (Pulmonaria angustifolia).

У парку зберігся гіркокаштан звичайний (на висоті 1 м його стовбур в обхваті становить 4 м), під яким, за переказами, любив відпочивати Т.Г.Шевченко. Біля каштана встановлена меморіальна дошка, що свідчить про приїзд Тараса Григоровича до Корсуня.

 Навпроти палацу височіє гора Янталка, засаджена бузком, який у травні під час цвітіння утворює суцільний килим. Улітку повітря в парку насичене густим ароматом липи, лісових квітів і трав. Річка Рось, що протікає через парк, обрамлена мальовничими скелястими берегами і має декілька пляжів. Шумливі каскади води нікого не залишають байдужим. Через Рось та її протоки збудовано 6 мостів, один з яких, т. зв. Чортів, є підвісним.

У парку прокладені пішохідні алеї та доріжки (близько 2 га), облаштоване джерело кришталево чистої і дуже смачної води.

З 2009 р. завдяки підтримки «Дирекції парків» м. Черкаси та голови Черкаської міської ради С.О.Одарича в парку запрацював фонтан.

Територія парку входить до складу земель природно-заповідного фонду та земель історико-культурного призначення. На них поширюється правовий режим, передбачений для територій національної екологічної мережі України.

Відповідно до Закону України «Про Перелік пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» (23 вересня 2008 р., № 574-VІ) до Переліку включена садиба Лопухіних у м. Корсуні-Шевченківському, до складу якої входить парк (охоронний номер 1721/11).

Телефон – (04735) 24371.  

Більш детальніше про парк читайте в «Корсунському часописі», №7-8 за 1998 р., №9-10 за 1999 р., №15 за 2006 р.